З 10 серпня 2022 року набув чинності Закон України від 18 липня 2022 року № 2421-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом».
Тож з 10 серпня роботодавці можуть застосовувати нову форму трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Законодавчі аспекти такого виду трудового договору регулюються новою ст. 211 Кодексу законів про працю в Україні (далі – КЗпП).
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених ст. 211 КЗпП.
Роботодавець самостійно визначає необхідність і час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи й тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи.
Кількість укладених трудових договорів з нефіксованим робочим часом не може перевищувати десяти відсотків від загальної кількості трудових договорів, стороною яких є роботодавець. Роботодавець (Роботодавець – фізична особа), який використовує найману працю менше ніж 10 працівників, зможе укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом обов’язково укладається у письмовій формі. Типова форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин. На сьогодні форма трудового договору не затверджена.
У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом необхідно зазначити інформацію про:
Кількість базових годин не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.
Працівник зможе відмовитися від виконання роботи у таких випадках:
Однак відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години, визначені договором, є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.
Заробітна плата виплачується за фактично відпрацьований час.
За відрядної системи оплати праці зарплату виплачують за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.
Якщо роботодавець не надав роботу, він має виплатити працівникові зарплату у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за 32 години робочого часу.
Якщо працівник погодився виконати роботу поза межами базових днів або годин та перевищив нормальну тривалість робочого часу, роботодавець оплачує його роботу в порядку, передбаченому статтею 106 КЗпП.
У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов'язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.
За потреби консультації з кадрових питань звертайтеся до HR Харківської ТПП Юлії Шеханіної за тел. 050145 21 95.